В докладе рассматриваются некоторые аспекты истории украинской библиографии и роли Книжной палаты Украины в ее развитии.

Історія становлення національної бібліографії України привертає до себе увагу як з теоретичної так і з практичної точок зору. Після проголошення незалежності України особливо гостро постало питання відродження національної економіки, науки, культури. Світове співтовариство зацікавлене в співробітництві з Україною як економічно розвиненою європейською державою. В зв’язку з цим зростає роль національної бібліографії не тільки як показника інтелектуального та наукового потенціалу держави, а й як засобу інформування світової громадськості про наукові досягнення в Україні.

До 1917 року в Україні не було державної бібліографії. Але її і не могло бути, тому що не існувало й української державності. Культура українського народу розвивалась в умовах важкого соціального та національного гніту. Ні одна з українських бібліотек не отримувала обов’язкових примірників творів друку, не було центру, в якому збирали б усі книги, журнали та інші види друку, які виходили на території України. Всі видавництва знаходились під наглядом жандармерії і зобов’язані були передавати обов’язкові примірники тільки царській цензурі. Державна реєстрація української друкованої продукції замінювалась, таким чином, загальноімперською реєстрацією.

В 1909 році після конгресу українських культурних і економічних організацій, скликаного Львівською “Просвітою”, у частини українських бібліографів виникла думка про започаткування всеукраїнської бібліографії, об’єднавши для цього бібліографів усієї України. Ініціатором цієї справи була, організована при Науковому товаристві ім. Т.Г.Шевченка, Бібліографічна комісія. Це - перша спроба організувати бібліографічну роботу по всій Україні.

З заснування центру національної бібліографії - Головної Книжної Палати в м.Києві (1919 р.) розпочався планомірний, систематичний розвиток національної бібліографії України на загальнодержавному рівні. Необхідно зазначити, що, виконуючи ці завдання, Головна Книжна Палата, а згодом Українська книжкова палата (1922 р.) накопичила чималий досвід бібліографічної роботи, який повинен бути вивчений і систематизований. Особливо важливо це сьогодні, коли впровадження нових інформаційних технологій стало реальністю, і перед бібліографією постають ті ж завдання, що і в недалекому минулому, але вже в новому світлі.

З цілковитою впевненістю можна стверджувати, що в Україні відбувається процес становлення національної бібліографії, який опирається на нові технології, що передбачають повну автоматизацію бібліографічних процесів. В зв’язку з цим виникає цілий ряд питань, пов’язаних з створенням та функціонуванням у суспільстві бібліографічної інформації на цілком новому рівні. Бібліографічні посібники, допоміжні покажчики та інша бібліографічна продукція, можливо в іншій формі, і в майбутньому будуть відігравати значну роль в науково-дослідній, практичній, управлінській, навчальній діяльності. Тому особливо актуальним сьогодні постає питання вивчення багаторічного досвіду створення бібліографічної продукції, узагальнення змін, які відбувались в процесі еволюції бібліографічної діяльності.

Методика опису в органах державної бібліографії за період їх видання удосконалювалась і видозмінювалась. Зміни правил бібліографічного опису книг і брошур торкались повноти, порядку подання елементів записів, супроводження шифрами, предметними рубриками і визначниками виду друкованої продукції, засобу друку та ін. Знання особливостей бібліографічного опису, його еволюції за окремий проміжок часу дозволить з максимальною повнотою використовувати відомості, які в ньому містяться, в багатоаспектній бібліографічній роботі.

Вивчення історичного шляху національної бібліографії допоможе не тільки осмислити минуле, але й використати історичний досвід з метою подальшого розвитку національної бібліографії і створення сприятливих умов для впровадження нових інформаційних технологій.